Ти не замітив, як ми стали чужими?
Ти не замітив, коли втратили нить?
Не попрощались..не зізнались..Що далі?
Я не знаю, як без тебе вже жить..

Після втрати все стало байдуже..
Після втрати все стало чуже..
В серці камінь..на обличчі усмішка..
Люди вірять, що здорово все..

Посміхаюсь...видаю, що щаслива..
 В голові і у вухах лиш ти..
Та не видам я болю..я сильна..
Не зізнаюсь собі, що це все..

Свій щоденник завершую слізно..
Але ні.. вирву ще один лист..
напишу на вікні :Я щаслива..
І зітру  з лиця увесь біль..

Знову день.. знову холодний цей ранок..
сніг..зима..і лютує мороз..
У цей день важко втримати щастя..
У цей день важко забути за все..

Новий день..і нова нагода..
Я почну знову нове життя..
Воно почнеться вже завтра..в суботу.
А сьогодні я все забуду..хоч жаль..

Я вийшла до снігу..у лютий мороз..
Виглядала я дивно напевне..
Посміхалась усім..щось писала завжди.
Й ішла я кудись..та так впевненно..

Якесь знайоме це місце..та до болю чуже..
я прийшла на поріг до минулого..
коли зізнаюсь собі,що вже немає почуттів,
що вже немає кохання великого...

Оглянулась востаннє..попрощалась з усім..
Повернулась назад на дорогу..
телефон у руках.. смс наче нове..
смс..але ж від кого?

Відкриваю..ім*я таке миле та рідне..
а у змісті лиш слово : Прости..
Я знала, він вийшов..він зараз так близько..
Як я хотіла обійняти..сказати : Верись..

Та стояла..трималась..писала йому вже:
Будь щасливий..За мене забудь..
все..пішла..я пішла вже від нього назавжди..
Сліз не стримувала..душив цей біль..

Раніше люди жили, а зараз існують..
Раніше щасливі були, а тепер що? черствіють.
Де наша щирість, любов?  Де співчуття, розуміння?
Що зробив з нами час? Чому ми стали чужими?


Не можу зрозуміти цей час..Для мене все тут нерідне..
Коли зупинка кінця? Я б зупинилась і вийшла..
У всіх на обличчях лиш маски..Немає правди в очах..
Яке тут може буть щастя? Як погляд холодний у нас..


Як можна жити у гніві? Як можна творити всім біль?
Наше життя мусить бути чарівним..проте ми не можемо жити без сліз..
Слова в нас принизливі..серце..а серця немає давно..
Невже ви не бачите, Люди, морально ми гинем разом..

Ми живемо незабутніми 
спогадами, поглядами..
Думками, піснями...
Містами і днями..

Ми не знаємо, що відкриває 
нам нова година..
новий день й нова мрія..
секунда й хвилина. 
 
Зупинка..вже вихід, а я ще не йду..

Сижу..щось чекаю..та що ж я роблю?!
Я мушу іти вже..Але ж куди?
В голові знову безлад..як його розгрібсти.. 

В переді, там мій вибір..
Там всього сенс життя..
Та його не уникнуть.. 
Мушу я вибирать..

Ця зупинка недовга..
Натовп вийшов-зайшов..
Ну а я..я сижу ще..
Смуток наче пройшов..

Вже так звикла до всього..
І цей натовп людей..
він такий мені рідний.
жаль що скоро кінець.. 

Я вже майже готова..
Ось зупинка моя...
Щож, щасливі всі будьте!
Я йду творити життя) 

Як боляче відчути знову втрату...
І знов сльоза на землю упаде,
і щось черкне за свіжу рану,
і вітер серце розіб'є...
Як жаль, що всі слова твої брехливі,
що почуття твої - це лиш туман...
Я після сліз знов плачу і нестримно,
я хочу бачити хоч раз,
хоч раз отримати нову надію
на справжність твоїх почуттів,
та знати, що думки твої про мене
і що кохаєш ти одну мене.
та жаль, що все це лиш сновиддя,
та жаль, що мені кохання біль дає...
та що тут вдієш, як нестримно
кохання моє вверх іде...
Чому вчиняєш біль мені постійно?
Чому постійно зраджуєш мене?
Чому сльоза моя постійно,
тече мов водоспад з очей?
Чому слова твої мрійливі,
все далі йдуть у інший сеп?
Чому твій погляд, вічно дивний,
уже не дивиться, а вщент
лиш розбиває моє серце,
ламає душу, в крихти рве...
А біль мене не залишає,
і смуток зраджує мене,
і ти мене вже не кохаєш,
а інше серце в шмаття рвеш...
Я знов зриваю з себе крила,
не ангел я, бо гину вже...
залиш мене, іди подалі,
та згадуй хоч у снах мене,
та нащо спогади таємні,
якщо не має шансів вже,
немає радості в обіймах,
твій погляд радість не несе...

Дивлюся знову в вишину...
Про тебе думаю щоночі...
Але ж чому я не дишу?
І серце вже не б'ється...Осінь...
Вона розлуку привела.
Тебе у мене знов украла...
і я тепер вже не живу...
Хіба життя бува без тебе?
І хай в очах немає сліз,
і хай усмішка на обличчі...
але у серці море гріз...
і біль, і смуток.Хай присниться
що знову разом будем ми...
та вже не тут...не в цьому світі...
тому що я вже не живу...
я не дишу...я лиш існую...