Ти не замітив, як ми стали чужими?
Ти не замітив, коли втратили нить?
Не попрощались..не зізнались..Що далі?
Я не знаю, як без тебе вже жить..

Після втрати все стало байдуже..
Після втрати все стало чуже..
В серці камінь..на обличчі усмішка..
Люди вірять, що здорово все..

Посміхаюсь...видаю, що щаслива..
 В голові і у вухах лиш ти..
Та не видам я болю..я сильна..
Не зізнаюсь собі, що це все..

Свій щоденник завершую слізно..
Але ні.. вирву ще один лист..
напишу на вікні :Я щаслива..
І зітру  з лиця увесь біль..

Знову день.. знову холодний цей ранок..
сніг..зима..і лютує мороз..
У цей день важко втримати щастя..
У цей день важко забути за все..

Новий день..і нова нагода..
Я почну знову нове життя..
Воно почнеться вже завтра..в суботу.
А сьогодні я все забуду..хоч жаль..

Я вийшла до снігу..у лютий мороз..
Виглядала я дивно напевне..
Посміхалась усім..щось писала завжди.
Й ішла я кудись..та так впевненно..

Якесь знайоме це місце..та до болю чуже..
я прийшла на поріг до минулого..
коли зізнаюсь собі,що вже немає почуттів,
що вже немає кохання великого...

Оглянулась востаннє..попрощалась з усім..
Повернулась назад на дорогу..
телефон у руках.. смс наче нове..
смс..але ж від кого?

Відкриваю..ім*я таке миле та рідне..
а у змісті лиш слово : Прости..
Я знала, він вийшов..він зараз так близько..
Як я хотіла обійняти..сказати : Верись..

Та стояла..трималась..писала йому вже:
Будь щасливий..За мене забудь..
все..пішла..я пішла вже від нього назавжди..
Сліз не стримувала..душив цей біль..

Раніше люди жили, а зараз існують..
Раніше щасливі були, а тепер що? черствіють.
Де наша щирість, любов?  Де співчуття, розуміння?
Що зробив з нами час? Чому ми стали чужими?


Не можу зрозуміти цей час..Для мене все тут нерідне..
Коли зупинка кінця? Я б зупинилась і вийшла..
У всіх на обличчях лиш маски..Немає правди в очах..
Яке тут може буть щастя? Як погляд холодний у нас..


Як можна жити у гніві? Як можна творити всім біль?
Наше життя мусить бути чарівним..проте ми не можемо жити без сліз..
Слова в нас принизливі..серце..а серця немає давно..
Невже ви не бачите, Люди, морально ми гинем разом..

Ми живемо незабутніми 
спогадами, поглядами..
Думками, піснями...
Містами і днями..

Ми не знаємо, що відкриває 
нам нова година..
новий день й нова мрія..
секунда й хвилина. 
 
Зупинка..вже вихід, а я ще не йду..

Сижу..щось чекаю..та що ж я роблю?!
Я мушу іти вже..Але ж куди?
В голові знову безлад..як його розгрібсти.. 

В переді, там мій вибір..
Там всього сенс життя..
Та його не уникнуть.. 
Мушу я вибирать..

Ця зупинка недовга..
Натовп вийшов-зайшов..
Ну а я..я сижу ще..
Смуток наче пройшов..

Вже так звикла до всього..
І цей натовп людей..
він такий мені рідний.
жаль що скоро кінець.. 

Я вже майже готова..
Ось зупинка моя...
Щож, щасливі всі будьте!
Я йду творити життя)