Серед безлічі думок,
В океані суму й щастя,
Через терни до зірок,
Дивна стежка простяглася.

Хтось її мина зумисно,
Хтось на неї й не ступа,
Комусь іти було вже пізно,
На півдорозі хтось зверта.

Але боятися не треба,
Твій шлях підкажуть почуття,
Й душа злітатиме до неба,
Бо назад немає вороття.

Про цю стежину чули всі,
Вона - не зрада, не провалля.
Хай знає кожен в майбутті,
Що ім'я її - КОХАННЯ!!!

Навіщо вірити й любити,
А потім тихо помирати?
Для чого плакати й кричати,
Все рівно жити і страждати?

Життя здається зупинилось
Завмер весь світ, усе буття.
Сльоза гірка лиш покотилась…
Літній дощ, а я стою сама…

Там стою де зорі зустрічали
Ти ніжно мою руку взяв
Години мов секунди пролітали
Й чудовий голос твій звучав.

Мені здається це був сон,
Такий казковий і чарівний.
Час минув, усе пройшло немов,
Подих тихий і спокійний.

Дякую за той чарівний вечір
За поцілунок ніжний і п’янкий,
Схиливши голову на твої плечі,
Повірила у сон цей неземний.

Не розумієш ти як боляче мені,
Я так втомилася страждати.
Безсонні ночі, сльози, довгі дні
Невже кохання того варте?