Досьє: 
справжнє ім’я: Калетюк Борис Олегович; 
творчий псевдонім: Dj Brunett; 
народився в місті Володимирі-Волинському 17 серпня 1985р. 
Переїхав до Ковеля. У 9 років батьки його і сестру відправили до музичної школи, там він провчився 7 років по класу фортепіано. Хоч і ходив він туди майже під прицілом пістолета, але все ж неабиякими зусиллями та працею закінчив її з відзнакою. 
З 10 років займався також футболом, зі спортом все складалося набагато краще. Після закінчення музичної школи спорт, взагалі, вийшов на перший план, Dj Brunett вважав, що це – його покликання… і так тривало близько двох років. Кар’єру перекреслила тяжка травма та ряд інших обставин, які поставили крапку на долі майбутнього футболіста. Навіть у вигляді захоплення.  
Протягом усіх років музика була поряд із ним і після спорту займала найголовніше місце у житті. Пріоритетними на той момент були такі стилі, як хард-кор, нью метал. Фаворитом того часу серед гуртів були хлопці з «Linkin Park». 
Так само, як кожна людина дорослішає, так і рік за роком змінюються музичні вподобання. Чітко виділити період, коли Dj Brunett’а почала захоплювати у свій полон клубна культура та музика, визначити неможливо, але, як каже сам ді-джей, на місці він сидіти не може і постійно вимагає якоїсь новизни, як щодо себе, так і щодо свого стилю життя. То ж не дивно, що відбулася саме така зміна агресивних гітарних переходів на максимальний рівень Врm. 
Коли грав у футбол, паралельно колекціонував музику різних напрямків. Залюбки ділився нею з більш старшими та досвідченими на той час хлопцями. Руки тремтіли над кожною платівкою, він надзвичайно цінував той музичний архів, який був у нього на той час, і старався своєчасно його поповнювати. У цьому допомагали друзі з інших міст. Спостерігаючи за роботою тогочасних комп’ютерних ді-джеїв, захотілося і самому просто спробувати. Мова на той час ще не йшла про професійну апаратуру, цікавим був лише процес. Згодом, трішки потренувавшись за комп’ютером і відчувши в собі бажання та сили займатися цим більш серйозно, розпочав свій тернистий шлях з нічного клубу «Золотий шар» (літо 2006 р.), де отримував свій перший досвід за програмою «Virtual DJ». 
Початок був не надто вдалим, адже «зпопсована» на той час простецькими ритмами публіка маленького містечка на Заході України не сприймала вже популярну на той час у столиці та на Сході клубну музику. Хоча було дуже тяжко, руки не опустились. Виникали конфлікти із власниками клубу, але завдяки здоровому підходу та вмінню дипломатично вирішувати проблеми Dj Brunett таки домігся свого. За рік часу народ привчили до більш якісного саунду. Цей рівень не падає і до сьогодні, а навпаки – росте й росте. Люди виховані на музиці, яку подавав тоді Dj Brunett, зараз не будуть танцювати під абищо. Потім постали питання: як розвиватися, вдосконалюватися та просуватися далі. Це, звичайно, не можна було робити без професійного ді-джейського обладнання. 
Вогником надії стало відкриття нового нічного клубу у місті «КИНО». Думалося, що ситуація покращиться, але цього не сталося. Власник не був зацікавлений у зміні ситуації. Це і змусило піти Dj Brunett та Dj Yotsski на рішучий крок заради майбутнього. Наприкінці літа за власні кошти була придбана апаратура: «DENON DN – S100» (2 шт.), «BEHRINGER VMX200». 
З того часу і розпочався старт кар’єри, професійний рівень та зовсім інше життя. Дійсно, зі стартом цих подій усе перевернулося з ніг на голову. 
Маючи багато зв’язків з людьми з інших міст, швидко знаходились контакти, які потім виливались у дуже вигідні зв’язки. Найціннішим, звичайно ж, був обмін досвідом, адже, як каже сам Dj Brunett, музична школа була для нього каторгою, яка потім принесла свої позитивні плоди. Сходинка за сходинкою він ішов до мети, згодом став арт-директором і постійним резидентом у «КИНО». На посаді арт-директора проявляє себе як відповідальна та обізнана людина. Вечірки, розроблені під його керівництвом, завжди вирізняються з-поміж інших, вони яскраві, енергійні та наповнені надзвичайно якісною музикою. Адже до підбору хед-лайнерів для них Dj Brunett ставиться дуже критично, тому що він тільки за те, щоб імідж клубу було дотримано на належному рівні. До того ж він є працівником музичного магазину «МАЖОР», де на його плечах лежить відповідальність та менеджмент - основа звукового та світлового обладнання. 

На цей момент він: 
- резидент нічного клубу «КИНО» (м.Ковель); 
- резидент проекту «Electronic Fusion» (Dj Brunett & Dj Yotsski ), який презентує музику у стилі Electro & Techno. 
За час самостійної діяльності став учасником ряду тематичних вечірок, фестивалів, open-air’s та еvent’s. 

Особисті свідчення: 
– Повідайте слідству, як минула ніч, проведена на музичному фестивалі «Казантип»? 
– З того моменту, як тільки я сів на потяг до Сімферополя, ніяк не міг хоч на хвильку задрімати тому що, подумки я вже був там - на «Казантипі», нестримне бажання швидше туди потрапити ніяк не могло мене залишити. Коли прибули на місце, перед головним входом на саму територію знаменита дошка оголошень «Казантипу» добряче розвеселила мене і мого колегу Dr.Mario, майже всі кумедні оголошення з плоским гумором надовго лишились в нашій пам’яті. Ввечері на пляж почало сходитись все більше і більше народу для того, щоб провести сонце оплесками. Весь «Казантип» у собі налічує близько 10-ти танцполів, і на одному з них «Медузі» або «Айсбергу» прийшлось розігрівати публіку мені.. Також запам’яталася тусовка справжніх клабберів, одягнених в дитячі смугасті колготи, жовті футболках із зображенням звірів, з кумедними зачісками, але найбільше запам’яталось, як один тягне за собою на мотузці паровозика, другий тримає в руках маленький вітрячок а третій – дві м’які іграшки - слоника і бегемота. Також на «казані» є Марс – це відділена зона, на яку мають право ввійти люди з особливим пропуском мульті-візи. На цій зоні розташований Vip-танцпол і дуже багато чудернацьких створінь: павук-жигулі, яким керує якийсь марсіанин, велетенські павуки та літаючі тарілки. Хоч на «казані» був і недовго, але все це незабутньо. 
– Де Ви бували останнім часом? У Вас є алібі? 
– Загалом останнім часом побував у багатьох клубах України. Зокрема, найбільше запам’ятались: «Лагуна» (Рівне), «Beach Club 117» (Феодосія), «Шторм» (Хмельницький) ну і звичайно «Казантип». Мені дуже приємно грати в тих місцях, де розуміють ту музику, яку я пропагую, а це зокрема Electro, якому я і віддаю найбільшу перевагу. 
– Хто є Вашими спільниками? Як ви робите свою «темну» справу? 
– За останній час з’явилось дуже багато хороших знайомих, які допомагають «просунутись у кар’єрі» все далі й далі. Дуже велика подяка Dj Flander`у. У планах дуже багато виступів у Києві, Харкові, Львові, Житомирі, Сумах, Миргороді та інших містах України. Поступово налагоджуються зв’язки з Польщею. Щодо Ковеля, то я зі своїми колегами поставили давно за мету якомога вище підняти рівень клубної культури у місті, намагаємось показати, як ми любимо «клубну музику», і зробити так, щоб народ любив її так, як і ми, а то і більше. З усіх сил намагаюсь привозити хороших ді-джеїв для виступу в нічному клубі «Кино». Зараз плідно працюю над створенням власних треків. 
– Раніше притягувались до відповідальності? 
– Мені було десь 4 роки, батьки мої пішли на роботу, а мого 18-річного дядька залишили наглядати за мною. От він і наглядав, я катався у дворі на триколісному велосипедику, а він пішов мені в магазин по яблука. Я ж скористався цим моментом, мені постійно кортіло потрапити самому в центр міста. От я і почав крутити педалі до автобусної зупинки, що була недалеко від нашого будинку на вулиці 40-річчя Перемоги. Приїхав автобус, що курсував до центру міста, я туди заліз з велосипедом, автобус рушив, а контролер побачила, почала верещати, автобус відразу зупинився, і мене викинули... Я дочекався наступного, знову заліз туди, мене вигнали вже на наступній зупинці. Тоді я зрозумів, що то так діло не піде, сів на той велосипедик і почав крутити педалі від базарчика на Володимирській до центру міста через дамбу. Точно н е пам’ятаю вже скільки я туди їхав, але точно пам’ятаю, як я вже катаюсь біля гастроному – теперішнього «Фокстроту» і біля фонтану. Але тут десь взялись міліціонери, і весь мій кайф обірвався. Напроти гастроному («Фокстроту») на той час було якесь відділення міліції, мене туди й привели. Страшно питали, звідки я, чому сам, де і хто мої батьки?! Я тримав рот на замку – не розколовся! Але виявилось, що серед міліціонерів були і хитрі, які мені почали погрожувати, що, якщо я не скажу, хто мої батьки, то вони заберуть мій "транспорт". Мені прийшлось здатись. За мною прийшов мій батько, вони з мамою вже хотіли оголошувати мене у розшук. Мене забрали, але велосипеда, на жаль викинули(((. Отак я розстався зі своїм вірним другом! 
– Що ви можете сказати в своє виправдання? 
– Так, а шо я можу сказати?... Я нівіноватий))) 

АТУМ®