Мужик + тебе, цени мой новый трек)

Ман, как тебе треки?

Приветствую!
Вот послушай новый миксец!
Очень приятный, весенний, позитивный SOUND!



Приятного прослушивания!

З.Ы. Спраздниками тебя!:)

Hi DJ!:)
Идейным вдохновителем данной работы стал город Москва! Абсолютно незнакомый для меня город! Все свои эмоции я постарался передать в этом миксе!))
З.Ы. это моя первая работа в стиле PSY!
Приятного прослушивания!

- Я помню ту пижамку, которою я обычно носил, когда мне было десять лет от роду. Кажеся, прошол один день. Куда ушло время?
- Продивоядие, которое убивает этот яд, здесь- сказал дон Хуан, лаская землю. - Объяснение магов совершенно не может освободить дух. Взгляните на вас двоих. Вы добрались до объяснения магов, но что вам стого, что вы знаете его. Вы более одиноки, чем когда-либо, потому что без неизменной любви к тому существу, которое дает нам укрытие, уединенность является одиночиством. Только любовь к этому существу великолепному существу может дать свободу духу воина. А свобода-это радость, эффективность и отрешенность перед лицом любых препятствий. Это последний урок. Его всекда оставляють на самый последний момент, на момент полного уединения, когда человек остается лицом к лицу со своей смертю и своим одиночиством. Только тогда имеет смысл делать это.
"Сказки о силе" К. К.

"Балада"
Усе, що має свій початок має і кінець но в часових поїсах існує колисо бутя. Хто, знає ким ти є і будеш завтра, сьогодні ти принц, а завтра - чернь. Чи передсмертні стони в агонії останнього холодного подиху. Ця пісня про розбиті долі, їх не обчислиш як у небесному покрові зорі, ця історія мудрецями і пророками описана поетичним словом. Немов сльози лягають чорним на протерті сторінки, як дні так і ночі мого життя.
Ось так передвоєний час, ще не забули наслідки Версальського договору, а тут і Молотов, генсекретар Джугашвілі- машина для вбивства народу. Голодомор, геноцил,загубив чарівне ліричне слово. Та дар Господній і дух вселив у нас те почуття, яке є вічне як ми і помре коли помремо ми.
Вкрив осінній холод містечко- скупчення знесиленого соціального застою.А вона ті очі як блакить. тендітні ручки, шкіра біла, гладка, немов перлина, волосся бархат русявий. Крізь сірий дим не видно те, що було святим, цей світ у володінні темних сил заполонив її серце. спокуси їли її душу і п'яних днів все більш і більш затьмарив її розум. Та сказати вонам невзмозі тому, хто був змалку поряд.
Все частіш переплітались її бедра, згасала з кожним разом, вона усе втрачала, щот було у ній людського. О срібний місяцю, ти вірний друг мій, і ти хоробрий вітре. Будьте свідками її сповіді.
Ні, ні! Я ні в чому не винна, Бог зі мною, я знаю про що говорю! Так чому ж не брешуть твої очі? І так проходив день за днем, що переростали в тижні, а вони в свою чергу в місяці. І швидкоплинність цих років, немов шрамом на душі розійшлись, як кораблі в бурхливім морі їхні долі. Вона - шизофренія в кінці своїх днів, що приховувала в пам'яті море болі. Одне із них, чоловік - дегенератний гон, друзів гвалтують, а він утішається. В снах поверталася в той момент коли той перший проливав світло на її серце, та тепнр воно розбите, воно розбите...
Наш час постіндустріальний лад, краще не описати цей час- ганджубас. Душа вічна, вона вселилась в плоть іншу. Ще один урок, ще один земний бій, той небесний погляд в ній.Зійшло сонце, ожило місто, як змій готовий до нових подій. Він прокидається в ліжку з коханою, поглядом на неї - очі заплакані, цілу ніч дебати. Почалось з того коли зустрілись підсвідомо втюрились: " Ти гріх повинна сказати у цьому наше щастя !". Палає полум'я сімейного свята, радість і сміх дітей, нещирі розмови дорослих. Пам'ятай! Не відкладай життя на завтрашній день, можливо твій бій останній на цій землі! На повні груди вдихни.Ти вільний! А кохання- божественність твоїх мрій! Не руйнуй їх! Придивись, це ж твоя половинка. розкраєш і затихне серденько!

Прошу вибачення за помилки!

Где облака, там снег земной искупан в страсти й боли и он один как цвет упавшей рози, испит он снежной кожей и прибоем, теплым морем взайдет звезда любви. И нету времени, ни жызни когда ми друг от друга далеко. Ти только жди мечту свою, сред тусклих дней она и есть корабль всех надежд твоих.

уривок.............
У нічному клубі, жарило тілами які створені зближатись. Вони сексо-пільно обміряли один-одного, надіючись , що їх побачутть і остаток цієї музичної ночі проведуть і отверезіють не всебе в ліжку, а у ловеласа. Багато дівчат у такому закладі зраджували своєму коханню, або знаходили новий коротко метраж ний роман. Клуб носив назву »Фараон» і був оздоблений у Єгипицькому стилі.. Стрибтиз і дорогі коктелі валили трінітінкогніто у глибини, де тонус ставав диктатором. Світло-музика проходила скрізь це обглуздане чудовисько на ім`я «нарід» .Це місце для молоді з Золотими буквами їх прізвищ, а точніше батьків.
Стас, вперто валив до столику, відштовхуючи танцюючих. Це був брюнет хорошої постави і вродливими рисами облича, за такими часто впадають жінки. Бізнес мен, офісний Джакомо. Ціле спрямований мужик, у якого все на своїх дистанціях. Та в очах зараз блистіла невпевненість. Краї губ, припідннялсь створюючи щось на подобі скромної посмішки. Він побачив своїх перед входом у ViP, стояв Влад і зажимав набухану тьолу, яка от-от припаде на кормушку. – Тре поговорити!,- Стас штовхнув друга.-Ага! Зараз, йди до всіх, я цю шлюшку відкладу, і прийду- останнє сказав на вухо Стасу. У кімнаті сидів, бомонд, правда жінок цього колективу не було, були тільки дорогі дівчата із організації «Цьомчики». Стас підняв руку -усім вийти! Понятно, дівочки встали і вийшли. – Щось сталось?- зарипів Анатолій, міліардер з 4 років, предки якого загинули в авіо катастрофі. Стас присів і налив собі Хересі, в цей момент війшов Влад, – Давай говори. Владік почісував свій ніс. – Товар прийшов, як домовлялись, а от із цим замовлення на ще кілька пар- офіційно проізніс менеджер холдингу Стас Варкович. Влад уже чисав свфій підборідор- ти пробував?- Так-відповів Стас, і кинув ювелірну коробочку на стіл, Толік потянувся першим, на автоматі затянув дорогу. – ох! Колумбійський- і відкинув голову на крісло.- Влад, треба припенняти, мені стрьомно, товар прийшов і все закручуємось- схвильовано говорив менеджер.- Е, ні! Брати, тут не все так просто якщо ми відмовим вони з нами справи розірвуть і тоді наш бізнес на території Саудівської Аравії бачком злиє, ми контракт не дотримали нас можуть виперти, а ці заставляють йти нам на зустріч. -Еге- про шепотів кайфуючий Толік.

уривок""""

Шаман
Банківські сидикати воплотіння олігархічної війни за владу, шляхом фінансової системи, яка ввела свій устрій у культуру сімей, назвавши економічним поняттям домогосподарство. Фактично копіювала закони, природи(фізики)- поглинання основною структурою, мілкі частинки. І тут епоха водолія, психологія яка творить інформацію, яка ж тріумфально компенсує технікою. Все навколо ллється, і взаємодіє з собою, похитнулась одна складова з’являється нова, але якщо буде мутація більших, не притаманних цьому земному рівню, число яке виходить за рід, неправильне зі сторони цяточок. Що буде? Адаптація! Ні, ліквідація з несущими після цього наслідками. Просто так, не в прямому розумінні цього слова, нічого не з’являється, і не зникає.
Луї завжди вдихав страх своїм колегам, його боялись підсвідомо, не задаючи лишніх питань, і навіть пересікатись поглядом для когось було ох як тяжко. Всі знали коли він посів в масонські піраміді високий щабель, успіхи надзвичайно вражали, його любила вдача, щастило як нікому до цього. Вже біля десятки років він керував найбільшим комерційним банком всього світу з цим і голова ордену. Їхня ідеологія все ближче і ближче наближалась до завершення. Суть полягала в світовому володінні, люба міжнародна фінансова операція не обходилась без втручання ордену « Господній Суд». Глобалізація ринку –це ті умови в яких паразитує таке сотворіння як над люди і користування ними материнською системою, за власними міркуваннями. Їхня програма контролює сімку, а все інше це іграшки. Освіта, законодавство війська, парламент любої країни, нації є під диктаторством організації божого втручання. Монако було серцем цієї володарюючої тварюки, і хто зна чи єдиним. Щось перейшло йому в спадок, та більше досягнув він сам, це посмішка долі? Або надприродні сили описані істориками любого вікового перевороту і їх вождів, так писали про ганібала, Макидонського, Цезаря, Чингізхана, Леніна але повірте вони не одні були і ними моні полювали, можливо і ця сама їхня велич що доводила цих вождів до божевілля.Ми догадуємося, як вони утішали себе, що ж позволяв їм статус. A Луї був воплотінням цієї не передбачуваності, суцільне неврівноваження. Серед колег ходили чутки, що керівник не одноразово виходив із себе говорячи не зрозумілою мовою чи то звуками , колекціонував дивні і древні речі, артефакти, свитки його дорогі покупки картин на тему демонізм, наводили на сумніви. Хвіст псу не господар.
Найвпливовіші равіни попали у капкан ордену, стали боржниками і все більш і більш потрапляли у їхні сіти. Рочестер в далекому коліні мав єврескі корені, але до нього із сімї ніхто не входив до ордену яке існує не одне століття а можливо і тисячоліття. Господній Суд є держава в державах, маючи свою верхівку, кодекс, шпіонаж, лабораторії, що розробляли новітні технології, саме вони доклали вагому частину у науково - технічну революцію, скориставшись надбанням багатьох науковців продовжили велику справу створення новітньої релігії під назвою « Наука».Орден, як омога повніше контролював літературу, мистецтво, і інвестував у все можливі галузі, з метою , щоб не один винахід не пройшов повз їхньої уваги. Тут мова йде не тільки про спостереження задіяних у роботі з новітніми – технологіями, а все в умовах так званого прогресу. Інтернет, супутники, включаючи звязок, за допомогою програмування надавав можливість бачити і чути те що входило в інтереси ордену. Якщо чесно то весь розвиток соціуму зумовлений, таким процесом у психіці як ледарство. А методом втику, було започатковано велику людську справу, тай цим самим продовжуєм багато вікове будівництво наукового Вавілону, але з великою базою знайдених вирішень. Потреби і ті хто їх задовільнняє, повинні бути взаємно корисливі, щоб циклічно розвивались наші набуті земні блага. Орден почав існувати після того як великі мудриці розшифрували святі письменна і знайшли вихід, володіти і вести осліплених від природи людей. Дитя культур і розділених по кордонах і етно-географічних поясах націй, потонули у фальші, а також пропаганді, те що ми бачем створено для відводу очей, медіа простір, преса це не тільки розваги для потребуючого їжі розуму, а й зомбування, насадження віри яка не є правдивою. Як тяжко знайти істину, серед уламків основ живої історії. Ми ще поговорим про орден і його координуючу вирхівку, але зараз повернемось до подій які ведуть нас то розуміння даної книги і подальшого тлумачення нарисів як фантастики так філософії.
Після кількох хвилин які пройшли після приходу Луї, братство заходило у конферинційний зал. У просторовій кімнаті за столом в формі еліпса, вже ніхто не говорив про не запланована зустріч. Ризик, щодо прослуховування спец службами був великий, більшість із них не світилися як впливові люди світового масштабу, але й цього остерігались бо як догадувались ніхто не вирішив проблему з чистої зони і анонімність їх розмов.
Верховний хлопнувши дверми і поглядом провів по залу, посміхнувся в лиця колегам які мовчки чикали свого лідера. Даний період часу застиг, Рочестер почав викачувати енергію з жалюгідних йому людей. Кольора стали сірими з синім в перемішку. Оточуючі стали нерухомими позбавлені розсудку.. Перед Луї протягнувся коридор, який увібрав все ілюзорне і став чіткою субстанцією. Звуки від топоту були глухими.. Вийшовши з нього, простягнувся ліс, який дихав тьмою насідавшою на нього. Туман згущався з темпом ходьби, не мов він живий як і усе навколо. На окультній поляні, пентаклом розташовані п’ять жреців, а в середині на жертовні лежала непритомна жінка. Чаклун і жреці в почали в такт промовляти древньо – арамейськаю закляття. Смолоскипи які були розташовані по заду них і колом загорілись яскравіше. Чорні пасма, з розрідженими краплями на подобі смоли вилазили із кулі утвореною закляттям. Вони обертались, набираючи швидкість з цим і голоса , до того часу поки не стали плівкою темною як ця ніч. Через кілька секунд, з пліви почали велазити уродливі чи то діти чи то карлики, вони хаотично гасали по поляні видаючи страшенні писки і крики. Плівка в середині розійшлась, що не було подібне на те вилуплювання цих калік. Звідти вийшов середнього росту і патлатий дух, схожий по зовнішності на шамана, про що свідчили кості і шкіри екзотичних тварин в які він був зодягнений. Карлики замовкли, по бігли в ноги господаря почали облизувати їх так що не мішало пересуватись шаману. Ото опудило підійшло до Луї і зірвало з ший кіготь завбільшки столового ножа., і простягнув йому. Маг мовчки взяв і підійшов до жертви лижавшої на камяній брилі. Витянувши, баночку в якій містилась кров, пролив у рот жінці. Вона почала ворушитись, але Луї швитким ударом в серце вбив її.

Завмерла вічність стихії творять суд і мить, і те що було дорогим розтаєло сховавшись в мить. Безлюдні вулиці під магією ночей існують всі, невід в толпі він лицар правди. Біль присутня вона рідніш чим сліпота яка зєдає сенс життя. Цей бій до смерті страх суперник, не має жалості є меч і поклик неба. Чому мій боже даєш ти крила, і дар який впускає сльози, бо бачу темні сторони у тих хто ходить під твоєм сонцем. Прийму харизму апостолів едему, служитему хоча я втрачу людське холодне щасття ти бачиш що у горі вершині скал де хмари з вітром танцюють танець для мисії схелив подарок бога крила, волося плаває в потоках світла і молитв прошу володаре природи пусти у бій ти учня свого або забери мене у вічність твою.
І закипає гнів від тем і правди мої брати на стражі вдихайте обломки відзеркалень тих душ які бежально помирали вони примари що заблукали в прокляті одвічних мук це пекло тут його дитя система гріхом зачатий. Закони вулиць звір голодний він проникає в психіку зєдає крихтами, безсоння укого піт а кого корчить, є пси які дають квиток у кайф цей вимір рабство вам. Це не життя а існуваня людей в умовах вимирання не ми такі а світ такий тому цей біг в обрив останій шанс почути запах щасття.Тепер усе товар кохання люди, достатньо вже собі брихати. Я відкриваю істини для тих хто вміє чути симфонію над головою в думках я там де Бог зімною. День ніч стіни і свобода в обривках на руках тримаю тіла зневірених що поклоннялись земним ідолам, у собі за катованих темнотою обдаровані, мені не вистачить гарячих сліз омити їх блідих. Захлопнувши тюремні грати я зустрічаю захід яскравий, за горизонтом вічність поезія для серця ліки, у снах я бачив смерті ріки, тому дивлюсьзакривши очі , і слухаю не чувши фальші спокуси і ніжності упавших.

УРИВОК З КНИГИ!!!!!!!

Немає суровішої
бідноти ніж біднота слова
Люблю зиму та надокучає вона своїм холодом. Вся її містика полягає в тому, що вулиці пустують коли земля вбирає останні клапті світла. Вже ввечері, а точніше від шостої до дев’ятої, містечко наповнюється людьми, які поспішають до своїх шпаківень. Хтось особисто тисне на газ, а решта забивається в пижики так, що не можеш дихнути, більшість із повними різного мотлоху і дрібниць пакетами, бабульки з авоськами, студенти з дутими рюкзаками. Саме тут ти відчуваєш найкращі “аромати” простолюду.
Вона в своїх білих тонах з чорними формами і косючим морозом, від якого з носа течуть соплі і завмирає в жилах кров, лютує вітрами, на хвилях яких танцюють свій танець сніжинки. Чи здогадуєтесь ви? Що цей феномен природи – зимова пора, яка подарувала нам існуючий добробут, це тепло яке цінуєш не тільки в цей час, а й міцно пригортаєш до серця. Закрутки викладені на запилених полицях кладової – результат праці, обжитки яким заздрять голодуючі африканці,їхня нужда змушує їх вилізти на бананове дерево і спожити свіжо зірваний фрукт. Наведемо факт: населення країн Центральної Африки, що розташоване неподалік озера Танганіка – Руанда, Бурунда, ДРК… Ці країни з перехідною економікою, із невеликим рівнем промисловості вирішують одвічну проблему бідності, голоду та епідемій різних захворювань. А за нас європейців ці проблеми вирішила давно,казкова в своїй сировості снігова пора. Ще раз не засоромлюсь цього слова – я кохаю тебе, моя зимонько, подарувавши мені спокій і водночас хвилювання в душі.
Кінець 2003 – го року, якщо не помиляюсь середа, числа точно не пригадую та місяць був грудень. Розплющивши очі побачив те, що бачив на протязі трьох років – стелю, де – не – де вкриту плямами, а та сама більша, то точно торт, який підкинув Віктор на дні мого народження, ми ще сміялися з того, що визбирані кусочки тієї смакоти смачніші ніж решта порізаних на дольки гостинців святкового стола. Вийшов цікавий експеримент, спробуйте самі – кумедно. Присутність сирості і терпимого холоду у цій квартирі річ цілком закономірна. Простота і мала житлова площа говорили про нерозкішне студентське життя. Найцінніше, що було для Артура – це ноутбук і мольберт у віддаленому куті від ліжка з недорогими масляними фарбами. Коли сходило сонце, його промені освітлювали розкидані пензлі і той мізерний острів фантазій та творінь його художніх рук, що блистіли на неохайно натягнутих полотнах з такими ж як і фарби дешевими дерев’яними рамками. Припіднявши голову погляд ловив освітлений край, який серед навислої темноти в цій коробці, виділявся своєю грою яскравих кольорів, для нього – це був ранок. На світанку він помітив, що те місце було живим і світлим, бо на протязі дня воно, ніби поглинало тьмяні барви цього сірого мавзолею. Підходячи та включаючи настільну лампу, одітий у замацькану від фарб сорочку із закоченими рукавами, на голові приліг батьків кашкет, з насупленим обличчям він відпочивав від черствих буднів і дня сповненого фальшу,наводячи контур, майстерно виляючи кистю. Магія, загадка самої особистості, таке відчуття, а можливо думки, які ти приховуєш за слоями нанесеними під ритм серця спогадами. Позіхнувши, відкинувши махом покривало як солдат,хоча в армії не був, гадав що це з іншого життя. Були й інші звички якими він себе картав: дивитись нахабно в очі, плюватись, однак музика щоранку одна і таж. Сніданком зазвичай був чай та цигарка, що теж є звичкою яку боявся як смерть, але приймав її як гостя зі стуком, відкривав двері і бачив її як свого друга, а не кістки в руках з косою,якщо це можна було назвати рукою? Дивною була звичка бачити те чого не бачили інші. Пам’ятаю як десь в 5 – 6 років він у своєї бабусі, ще зовсім малим з голим пупцем тягнувся до верхнього книжкового ряду, та весь прикол не в тому, як ми знаємо дітьми були всі – марили, так виховували нас “дорослі”. А він пам’ятає космос, пізніше їх назвали сни, але тоді це було одне ціле. З дверної оправи, з темного боку світу виходить тінь, а малий хлопчур зажавши у кулак ковдру, на старому, скрипучому ліжку визирав як тінь вбирала образ людського силуету. А потім пригадує плачі, голосіння,бурмотіння, виски і жалоби на Бога – то називалось лобок ( поминки ), зграйка бабок, людей в чорному, ( не путайте тільки з men in black ), хоча їх місія потребує більш ювелірного, творчого, ритуальноокультного тремтіння. Це зганяння душі, тобто привида, який намагається повернутись у своє минуле,а тіло у те, що живило його на протязі прожитих ними на цій землі років. Гонять волею. Зайшов у кімнату, те що з тінейджерського віку називали вітальнею: по бокам дві свічки, мідний, окислений хрест з розп’ятям, стоїть по центрі як мумія у своєму саркофазі, та тільки шкіра всередину запала. І тут реальність як змило. Так інколи літній дощ лиє по віконних шибах,що не видно навіть те, що знаходиться за метр.
Пам’ятає він себе. Тоді в школі випускний клас, навіть бути таким як всі спричиняло йому біль, бо ж смерть матері і те, що він мав зустріч зі смертю, що похитнула його світосприйняття, не давала змоги заплющити очі і не побачити її знов. По ночам плачі у віці десяти років, то були не кошмари, то знову була смерть. Та проходив день за днем і Артур, який йшов у сьомий клас з чорним волоссям, футболкою Iron Maden, в кедах та бандажною на шиї. Здається, тоді він бачив death останній раз, у роздягалці, яка була розташована біля бомбосховища у підвалі. Чи то був восьмий клас? Він з Віталіком, Тарасом і Вітькою, майже завжди залишалися після уроку в роздягалці, хоча всі дітлахи і такі як вони, вибігали зі своїми маєтками. Почекавши поки нікого не буде, розкурювали свої по – штучно куплені цигарки, пускали кольца і реготали по повній. Здалось, чи то в очах щось не те? Що вже більше як рік, а можливо півтора, не бачив цієї зловісної тіні, що в темноті нагадувала кляксу. Спочатку, помітив схожі на ґудзик чорні камінці, з яких почали проростати темні як ніч стебла, їх кінці переплелися так, що стали схожими на конус. По напрямку вверх підносився рівень темної маси, що заповнив об’єм цієї геометричної фігури. Відбувся миттєвий вибух цієї субстанції, частинки якої розповзлись по оббитих стінах. Він відірвав голову від цього незрозумілого явища. Відвівши погляд, зустрівся з поглядами своїх однокласників. Вони звикли до завтиків цього молодого художника. Дивак – це знали всі, від дітей, які розбігалися зі своїх місць – бавлянок, до людей похилого віку, які з жахом обговорювали це дитя люципера. Головною звичкою він вважав можливість свідомості брати матеріали з іншого джерела побудови суспільних систем, пізнавати предметні і речові значення за межею реалістичного споглядання, відчувати середину, внутрішню структуру існування того чи іншого поняття. Складність і була тією звичкою. Знаєте, як він пояснював своє побачення зі смертю? Вона присутня завжди – чи ви їсте, чи сидите у комфортному кріслі біля каміну, вдивляючись в божественну матерію – вогонь, що є душею поєднань усіх стихій, ця суміш називається людиною. Смерть – супутник людини, так само як у землі місяць, народна мудрість говорить, що на ньому зображено гріх вбивства, символом якого є смерть. Ми всі смертні незалежно від віку і статусу. Припливи і відпливи координує ваговий маяк з кратерними морями. Так було загублено цивілізації ще за міліони літ до хрестових походів. Смерть є важилем опору між матеріалістичним та ідеалістичним знанням, і є провідником у вічність, або звуть її ще потойбічним. Не можна його зрозуміти, відкриття відбувається на основі досліджень, але смерть є таємницею, заперечення якої породжує тематика цього питання.
Як я вже казав, цей ранок не відрізнявся від усіх попередніх. Проснувшись від глибокого сну ще дрімаючи, в шахматному порядку, перебігав по своїй берлозі, думки перебігали з чорного на біле і навпаки. Клубна музика щось на подобі Break bit, Progresive,Trans, з яких є Chemikal чи Binokol заряджали в’яле тіло яке шукало і не знало чого воно шукає. Хвилювали спогади, Спогади як завжди дивна річ – ти її маєш, але зробити з нею будь – що не можливо, вона просто є. Перемістити, зворушити, часом навіть забути так складно, практично не можливо. Ось саме в цей момент вибір природи – це результат вибору, що дає змогу знову вибирати залишений тобою слід. Сни хвилювали, незважаючи на великий період часу, що пройшов від того випадку коли він розпрощався з нею. зі смертю. У її втіленнях він вбачав як неживе марево барв, що існували у вимірі сновидінь її ж саму – провідницю у царство мерехтливих світил. В голові застрягли хвилювання
- Чого ж вона знову являється мені?, - запитував себе Левове серце. Саме тому все летіло з – під рук. Хто спішить той людей смішить: то дві різні шкарпетки зодягне, то зашпортається об поріг, то лупнеться головою до одвірка – все на сміх людям. Сміх сміхом. Та добивав його цей буденний ланцюжок подій, повторення слів, виразів облич оточуючих. Вийшовши з квартири губляться або залишаються за прогом колишні думки, натомість виникають нові. Немає вже смерті – фатаморгана, але є швидкоплинні східці під’їзду. На вулиці панує королівство снігової володарки. Обрій випалений льодовими скульптурами і поміж них розташовані чорні квадрати вікон.
До зупинки місцевого транспорту, швидко перебираючи кроками, квапиться як на автоматі Артур. Ух! Ці нудні пари! Навчався наш студент на економічному факультеті за спеціальністю менеджмент і маркетинг. Дорога тривала хвилин 20 не більше, 5 хвилин з кінцевої зупинки, завжди супроводжувалась зіткненнями в анфас з перехожими, котрі на швидкості влітали лоб в лоб. Дійсно, побічна дія цієї цивілізації – постійні перегони невстигаючих, але впевнених у власній безпеці істот, які самі себе називають людством. І дарма, бо кожен з них є духом, що залишає небожественну матерію, тіло і кров.
Аудиторія перед лекцією, що має розпочатись, наповнена галасом і враженнями,які емоційно один одному старались передати. Світло ще хилило на сон, бо було воно сухим і сонним. Позіхнути потянувшись доставало більше радості і задоволення ніж те, що говорив сусід по лавці, а також друг Остап ( Відкривачка) про те як вчора бухим маланив подругу.
- Лєнка, ти її знаєш, - напівголосно сказав Остап. Пам’ятаєш вона підсіла до нас в кубі, ще відригала після кількох ковтків пива.
- Ага пригадую, то було на Валентина.
- Слухай, але головне не те, - інтонаційно промовив Відкривачка. Кароче, я її замаланив і в неї сьогодні тіпа вечірка для запрошених осіб, тай тебе з Юлькою хотілося б побачити. Будеш?
- Подумаю, - гордо проаналізувавши відповів Артур.
Стук дверей сповістив про прибуття викладача з підприємства і підприємництва. Всі затихли і встали по стійці струнко проводячи поглядами ту важливу персону, яка одна серед них рухалася. Ото жах - мимра Ірина Василівна. На свої п’ятдесят виглядає на всі сто, таких тільки в жахах голлівудських знімати, мутант – переросток, р –р –р –р, жартую. Така собі жіноча, списати слід було давно, але купи тримається, - подумав Артур і гадаю не тільки він.
- Ти тільки подивись на це, ти ба чудо -юдо, - гупнувши журналом об стіл, традиційно взялась перевіряти наявність студентів на даному предметі. Після переклички настав найулюбленіший відрізок часу протягом якого замрійливо переглядав і згадував своє життя художник.
По натурі Артур простяк тому, що виховувався у консервативному дусі сільської родини. Ніколи не представляв із себе більше ніж був насправді. Зрозуміло, щось таємниче у ньому було. Мав здатність адаптуватись, вливатись в будь – яке оточення і на перший погляд не виділявся - був такий як усі. Воно то так, якби не його причуди, він, навіть, мав свою мову знаків, тай більшість роздумів не приділяв щоденним клопотам. Захотіти йому сконцентруватися на шлях, який веде у інші світи, як миттєво перед ним поставав світ загадкових і неймовірних подій та речей, що на подобі одвічної загадки. Виглядало воно приблизно так, як занурення у світ фантазій – зображення навколишнього втрачає свою чіткість, в очах сигнал, який не повністю приймається мозгом, іншими словами те, що є за межами тебе самого пливе в очах. Пізніше ти весь переміщаєшся у виміри створені твоєю уявою або уявою богів ( природою ). Ти включаєшся тут, де ти є в реальності і спалахуєш в інших кінцях всього існуючого. Ця мить здавалось, перебуваючи в ній самій йде як вічність, а пройшовши пролітає як мить, що вимірюється і має свій стійкий період. Не кажіть, це не спогади, і сильно не дооцінивши назвати це фантазіями та ілюзіями буде не вірно. Це окрема лінія життя, яка є неістотною, але в парі з іншими складає повноту, завершений цикл, що символічно виглядає як коло. В основному люди які втрачають енергію не можуть або не мають змоги відтворити образ в уяві не черпаючи із досвіду і сприйнятої інформації. Їм заважає вузька фантазія. Та в нашого героя була проблема надмірної гри в світах, де стоїть годинникова стрілка або іде навпроти. Сповнений могутньої кількості паралелей, його ж видумок, він більше віддавав себе своєму улюбленому заняттю ніж знаходитись на поверхні людської раціональної свідомості. У нього ці події відбувались так реалістично, що ще у дорослому віці він путав дійсність від вигадки. А траплялось таке, що він випадав з колії і блукав у інших світах. Божевільний, так казав про себе перед тим як розповісти свою паранормальну історію.
- То точно був не сон, зі мною таке траплялось неодноразово, але не так як в цей раз. Нестерпно почала боліти голова і таке відчуття, що тіло стало тверднути, це дало змогу відчути серце – я його не чув. Набирала гостроти відірваність і нестабільність сприйняття матеріального та відчутного те, що будувало такий світ, який маємо. Я цілком перейшов у персонаж який послідовно переростає з нульового поняття у справжнє одиничне.
Гриміли гармати з корабельних корпусів і вітер з вмістом пороху і диму натягував вітрила. Тут вирувала жорстока атмосфера морського бою. Кілька сотень бойових вітрильників стали в бойовий ряд для зустрічі суперника. Погляд охоплював розлітавші горілі дошки і вистрибуючих людей у морську безодню з палуб на які сипалися смертоносні ядра. Кліпнув після чого побачив ранковий, рідкий туман, що стояв на його розганяючих хвилях. Капітане, що з вами? Почулося із сторони. Вовтузячи плечем, чоловік у нарядному капелюсі вікторіанського періоду, що сидів тісно на його голові, швидко і незрозуміло промовив до мене. Мало помалу, я почав розбирати чого він хоче: « Сер, треба давати команду правому крилу щоб обходили з тилу» Спочатку я не втямив де я і що зі мною, але я не міг пригадати, що було до цього. Коли повністю прийшов до тями, я зрозумів, що я є рабом ніжної пісні морської води. Знання прибувало само по собі, почав пригадувати що все життя я й тільки робив те, що водив судна, напивався у борделях відомих портів і боровся за своє життя. Нове минуле повністю осіло в образі, який повністю ожив і став речовим. Я швидко почав діяти, бо це все і складало мене самого. Колиска і могила. «Тримай штурвал,- гукнув Джозефа Кенса,- міняєм тактику!» Я швидко збігаю з капітанського мостика до моряка, який тримає прапорці і поряд з яким сидить ще один член екіпажу з лампою світло якої регулюється засовами. Давай команду! Ідем на повну! Будуємо стрілу! Готовність до ближнього бою! Так зв’язні подавали знак кораблям котрі стояли по бокам метрів 300- 350 від головного корабля «Гнів Посейдона». Взірвались масові крики, кораблі почали тулитись ближче один до одного. Помітивши таку стратегію королівських військ англійської флотилії на чолі з відомим піратом Д. Дрейком, відкрили інтенсивний вогонь. Кораблі тріщали від тиску,- «Нехай скидають важкі предмети і сталеві стволи та набирають швидкості, а ті що зовсім не можуть плисти повинні залишитись порожніми, солдати нехай перебираються на боєздатні кораблі, виконувати!»,- дав остаточний наказ. Неймовірно жахливі залпи в супроводі з нестерпними вибухами артилерійського удару суперника не жахали та не виводили з чіткості свідомість морського пса. В кожній клітині цього тіла кипів вольовий дух і спрага бою. Підійшовши майже впритул так, що ця заруба виглядала як лігво пекла, полум’я якого оточувало усе, що коїлося на цих водах. Натомість хоробрий капітан веде «Посейдона» в прорив і залишає за хвостом захист іспанської оборони. Приголомшені таким різким поворотом подій, вони надіялись на довгу охайну дію бою англійської експансії. Пробиваючи центр розміщення бойових сил, кораблі під командою пірата, розводились і розстрілювали зі спини чілійську флотилію. Цей удар був настільки міцним, що зруйнував стратегію нездачі позицій. Найцікавіше починається з цього моменту – на абордаж! Перехід у ближній бій, присмак люті і швидкість атакуючого інтиву підіймала тонус і спритність володіння холодною зброєю. Смертельні рани валили з ніг тих хто намагався вступити в бій із варваром. Непереможний, шабля в його руках була закривавлена і набувала магічної сили. Вона миттєво впивалась у плоть і різала кровоносну систему ворожого тіла в якому розвіювалась душа у пасмах світла і шаленості. Спотворені лиця гарячих людей кишівших і захекавши від інтенсивності та руху бою, виглядали неначе бійцівські собаки під командою фаз, що жерли один одного. Ми приречені солдати темноти, за нас вирішили і ми вмираюче м’ясо, що вкриває поле бою: землю, води, пісок, болото. Залишаєм слід у просторі вічності. А світло формує те, що бачимо, надає йому об’єму і дію як таку. Втонувші каменем, бліді і фіолетові від сонної води трупи, на очах яких застигли останні кадри і картини баченого перед тим як стали холодними. Промені сонця, що стояло на горизонті пекли і освітлювали верхні шари кровавої води і відбивались у веселих хвильках замовклого моря. Мертві йшли на дно, і в прозорих водах було видно як чорні шматки потрапляли в бездонну сферу, абсолютну чорноту, вона забирала собі своє. При неповному штилі, володіння якого обмежувалось кордонами відкритих вод , розгорілась справжня різня, пощади не було з обох сторін. Армія морських піхотинців тієї епохи переміщувалась по ворожих суднах захоплюючи їх. Утворився острів мертвого дерева просмоленого цивілізацією. Тут лінкори і галери зліпились в одне суцільне побоїще. Регата і компанія Дрейка було спеціально створена для удару в близькій сутичці. Вони виглядали хижаками у своєму рідному місті полювання і їх досконалий інстинкт нападу руйнував будь – який опір. Організація проти наляканої зграї давила швидким темпом безпорадне військо.

Любовь, ты уходи и снова возвращайся , лгать себе что будем вмести, я был тваим, и снова одинок, и мысли зделались отшельны, я волк билее снега. Тварь изгнаный стаей, тропа моя сквозь диких прерий, я там де ветер и метель, свободы нету нечего дороже

и свет свечей безумных, на тле упавшых звеозд, и темнота она жыва ка искажонная рика, где есть, печаль и нетусмеха молитвы демонов- в телах прикрасных дев, в руках каких та сила страсти и нет любви есть каменыэ льдины, слиза чиста я так люблю тебя молчание и нежность ласк.

Пройдуть літа із ними миті, щасття, та не забути, та не забути цвітіння твоїх квітів - душі колиска, серця- пісння мати. Вечірннє небо холодний вітер він хоче загасити багаття нашого кохання_" спокійно хлопче, ти теж кохав і був коханий?". " Розсипалась моя любов, бо вічність мені провина, тепер блукаю у висоті і тут, і заздрю вам, смертні, що вас одне життя, і бутьте вньому ви коханні, а я наспівую свою самотність"_ сказав із свистом вітер. Можливона судилось бути поряд, сикунди вистачить в обіймах твоїх, і віритиу то , що коли помрем і там кохати будим завжди.

не вже я знову чисто покохав, побачив світло у твоїх очах, зігрїй пусти у свої мрії, як у вітра бріз, як сонця спів, пригадай солодкий дотик мій, і засинай тоді коли заплющим повіки ми.

В полоні тобою, самотня, нетвоя, ці очі як море, зелена безодня.
Та вистачить сили усе залмшити із серцем розбитим вніч розлюбити, просто піти від темноти ти назавжди просто лети.

Для чого ми живем? Для того щоб вбирати барви серед кольрів, що обвивають нас завжди, потрібно сил щоб описати цей світ злощасний. В його домах і вікнах, де таїться тайна, ми так давно були теплом і відчували світло поряд, натомість забились в собі і час дарує розлад, і крихітні слова прол’ються з золотої чаші.Із болем блиском крові, в лодонях, ти тримаєш серце моє, а дощ змиє спогад, а з ним незнайдене те щастя моє. Я став сухим, я став як всі пустим, по вулицям брудним іду схиливши голову і чую голос.

Прости, відпусти у небо й не проси.

Немає мрій, немає почутів і знову засинаєш в обіймах тихих шепотінь. О ангел, крила твої палені, ти скинута з м’ягких небес. Пошарпаний, перинний подих твій накритий віями твого обману. Сукубу страсті не пізнати,загублений у вічній мерзлоті. Ти душу пітьмі відала у кігті чаклуна із дна, тепер вона холодна і байдужа. Та де ж та блаженна насолода і світ, що мав упасти на коліна. Ти бранка в садах легіону- спотворена, оголена і прсто потопаєш у чорних зрадах. Погляд тліє. Серце камяніє.

Прости, відпусти у небо й не проси.

Де тишина там тебе нема,там темряви написані спогади листа. Боюсь пустити жалості одні,що були казкою єдиною- це погляд твій самотній і сумний. Я дивлюся у дзеркало, я бачу тишу стегмату болю, у храмі, де залишився єдиний слід- це сльози, що текли у тобі, а я у серці кров’ю обливалась. Чому проміння сірим стало, небо чорне як земля,почуйте тишу,що кричить, відчуйте тих,хто вічно розмовляв,побачте серцем,що живе у світі, де примар сивіють мріі.

ПРИСПІВ
Ти забери мій подих і заховай у свій тихий спогад,відай володаре шматок неволі, побудь зі мною щоб сонце знову було богом, без тебе стану тишиною.


Провожу пальльцем по обличчі і залишається від сажі тінь. Я бачу пари,що кружляють в танці, а без тебе в серці знову тишина- вона твоя. Відай мені хоч клаптик щоб стало гаряче у стінах,що поїдають незраджене кохання. Не слухає мої молитви, один як вітер, що блукає у захмелілій голові як Омен, дух часу як розрізи хвилини, і без тебе німіють привиди, які везуть своє розпещене тільце у розхалйтаній таксівці. Твій образ у роздуми пірнає у п’ятому куті вихід шукаю.

Приспів

Я поглядом пірнаю в небо,воно далеко. В кулак зажаті думи мої за розпорядком долі вони прив’язані тобою. Та де ж та сила волі, яка притягне наші долі, без зайвого картання у тишині я поцілую руки твої. У темряві осушаться потоки бурь далеких і парою здіймуться до порога Бога, де Сет розірве вже неіснуюче те серце своє. Молитва сконденсується в бажання вічне перемоги,що протистоїть силам буття людського, де болі вже немає волі.

Як на устах хмільних до болі так знайомих, бажаних,коротким поглядом розмовою протрачених, я пригадаю даль, простори, розпущені усі вітрила. Несе нас те, що й нас поглине, у тишині найду відгадку на питання які зажали душу хватко. Зацепенів, у вись гряну, не житиму як пес на ланці, знаю- знання мов орієнтир, до шляхів рай. Коварний план таїться в надрах людських надбань, щоб мати вірний курс потрібний точний слід. Буває хвилина,коли все набридло, чужим відчуваю, бо цей світ сам себе вбиває і все що в ньому залишається- це страждання.

Нехай ця біль знайде скромне місце в мому дні, бо без неї був сліпи. Закони вовчої зграї прикриті за маскою моральних якостей,а почуєм команду,накинемось заскаливши зуби гризем горло на цьому культуру творимо.

Правду приховують політики від живих мас, щоб бути інструментом в їх чорних справах. Влада породжує вхід до примарного раю, де продають усе, навіть святе, живуть як мертві. Загубивши свою природу шукаєм свободу, брешим, закриваєм очі, реальне життя обходим стороною,любим тільки себе, але прийде кінець тепла твоїй короткій свічці піде унікуди, звідки і прийшла сюди. А той рай з дівами, вустами наглими, не що інше як пекло, програма для нас щоб ми падали в яму, де магма об’їдає наше щастя, бо помираєм ще не відкривши очі.

ПРИСПІВ

А точим ікла сутички культур і вір, наркотики Хімірова запалюють їх воєний дух, ілюзія пігулка для душ, народжений невільником ти можеш залишитись ним або піти дорогою нелегкою вільною від усього порочного людського ми з вік у вік скарби даровані природою не задумавшись топчем, натура не наситних паскудників, Бог нас створив по своїй подобі, задумайтесь нас чекає тей що Атлантиду й погашу зірку на небосхилі.

В душі моїй по різні сторони світів, розділено на сили світла й темноти. І так усе несеться не маючи ні краю, ні кінця суцільне колесо життя. І є вона скульптура щастя не гріха. Я є творець, що дасть життя красі небаченій потворам. Я буду ніжно цілувати її гаряче тіло, уста і скроні й милуватись вічністю у змахах її вій. Тендітні ямки на лиці- я божеволію, зірки. Планети не потрібні ви мені, коли немає мрії у душі, тай і душі мені без неї не потрібно, її сумних бажань, що без яких повільно помираю. Не тішать магічні хмари синяви без подиху її весни. Холоне темне небо пускаючи яскраві сльози, і падають як Ви зорі. Втрачаєш у днях своїх терпких, солодкі і приємні назавжди почуття мої. Вони як музика, а ти принцеса на балу, що зачаровано танцює мелодію смертей мою. І ти шукатимеш подіБне світло в погляді моїм, воно тебе ніколи не забуде. В фігурах інших, шукатимеш на моє світло схоже. Та в серці бережеш цей безнадійний вчинок. Торкнутись до диму й ніжно поплисти на місце, де засинає зірка Бога, світанок і мить похмурого кохання. Та ти борись, серце моє дозволить заснути з іншим, і ти позбудешся прокляття, бажання, що вмирає раптом. Минає час як ті хвилини, що тривали вічність, а день як ніч, так швидко промина, і вітер по вулицям жбупляє листя, і ти їх не здогна. Зірки мовля, що ви все знаєте за нас. Боги омріяні скупими кулями світил, де гра тонких нештучних променів людських в яких фантом закладений як слід- це память тане у тумані поглинаючих тіней. І ти розвієшся частинами світил, шо нагадає смерть вмираючих вогнів. Ви хочете пізнати нас? Так запитають вас зірки. Та тіло має голос тонких фантазій, химер. А роковий той вік, коли з ріки релігій, роріжуть тисячі релігій страху і оков. З глибин і течій теплових спустошать безлиці пов’язані гріхами смертних,що забували хто вони. Пропало золото в руках брудних і вірою окупиш скарб. Поезія і мудріссть тайн назавжди повернуть твої думки у серце правди, щирості й добра. Над полем битви повисли грифи, як слуги демонів земних, а унизу шакали рвуть знекровлені тіла. Ідеями ви вбиті, століття і роки, ви у видіннях князя темноти, ви є раби, і зло- це ланцюги, які вам заживо зносити. За титрами молитв знаходиш смуток, в краплинах літнього доща, назавжди ти одна- свобода воїна- добра.